A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Клесівська об'єднана територіальна громада
Рівненська область, Сарненський район

с.Карасин

 

Історія села Карасин  

Перша згадка про Карасин датована ще 1544 р., є в архіві польських землевласників Любертовичів – Сангушків. Дані ХІХ століття трактують, що село розкинулося біля озера Карасин з водним плесом понад 16 га та притоки Случа, річечки Лисниці, й належало до Любиковицької волості.

   Мешканці села стверджують, що назва населеного пункту походить від словосполучення «кара сину». Колись, мовляв, батько відправив свого неслухняного сина господарювати на віддалений хутір. Такою була кара для нього.

   Найбільш вірогідно що назву селу дало озеро.  Саме біля великого й красивого озера, де у великій кількості водилися карасі, і поселилися перші люди. Так і утворилося  мальовниче село з назвою Карасин.

« Уперше відвідати Карасин мені випало в 1947 році, - писав відомий сарненський  краєзнавець Володимир Лєснічук.  – добирався до ньго на волах від Карпилівки лісовим путівцем. Між цими селами, відразу за містком через річку Лисницю, побачив односторонню алею з ялин і декількох каштанів, праворуч від них – фундаменти житлових будинків і бараку, а поруч – старий фруктовий сад.  Отже, тут був фільварок. За словами старожилів довколишніх населених пунктів, у цій місцині жив пан Гавронський, який мав солідну лісову дачу, великий сінокіс з осушувальною системою, ставки, де розводили рибу, а також цегляний завод.  Щоправда, сам він багато подорожував, тому хазяйнувала завзята, але зла й мстива пані. У селі на той час був один телефонний апарат, детекторний радіоприймач і чотири гасових лампи. Довкола – ліси та болота. Похмурий пейзаж оживляло лише велике мальовниче озеро з карасями та в’юнами. До речі, карасинські сушені в’юни тримали тоді монополію на Сарненському базарі».

У роки Другої світової війни житель Карасина, тоді школяр Микола Куришко, ризикуючи власним життям, допомагав батькам рятувати від загибелі єврейські родини.  За що в березні 2005 року йому присвоїли звання Праведника України. А перед тим, у січні того ж року комісія Ізраїльського національного інституту пам’яті катастрофи та героїзму Яд-Вашем  удостоїла званням Праведників світу Миколиних батьків – Улиту й Івана. Їх  імена висікли на Стіні  пошани в Алеї Праведників Яд-Вашем. В 2008році  указом Президента України Віктором Ющенком Микола Іванович був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

    Зі слів ще однієї Праведниці, Ганни Тишковець, у Карасині до війни жили вісім сімей євреїв. А влітку 1942 року, всіх євреїв зігнали в центр села й на вантажівці відправили в Сарни, де примусили жити у відгородженому колючим дротом гетто. Коли ж карателі та їх поплічники почали масовий розстріл приречених, ті у відчаї втікали в ліс, гинучи від куль. Євреї з Карасина добирались до села лісовими стежками. Вони благали місцевих селян про допомогу, просили харчів і прихистку. Знаючи жорстокість окупантів, далеко не кожна людина наважувалась їм допомагати.

   У єврейській родині Юди та Марії Крайцманів сина Гершка застрелили фашисти під час втечі в Сарнах. Інші двоє дітей з батьками пішки добрались до Карасина й прийшли просити допомоги на обійстя Тишковців.

      У радянські часи Крайцмани не могли приїхати на Полісся, така можливість з’явилася  лише після проголошення Незалежності України.  Євреї часто приїжджали  в Карасин, привозячи своїм рятівникам гостинці, а Ганна Тишковець, (яка є на даний час єдиною  серед живих Праведницею в селі) подарувала їм вишиті рушники. У далекій країні вони нагадують новому поколінню Крайцманів про жителів Карасина, їх доброту, мужність, готовність жити за християнськими звичаями, милосердя.

   Багато карасинців захищали свою Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни. Твердий Зиновій Васильович, призваний в Радянську Армію в 1939 році, коли почалася війна був відправлений на фронт. Був мінометником у 220 стрілковому полку, а пізніше зв’язковим. Мав поранення у бедро, після госпіталю знову на фронт. Зиновій Васильович дійшов до самого Берліна, а в рідне село повернувся лише  в 1946 році. За заслуги перед Вітчизною був нагороджений:  орденом «Слави» та медалями «За взятие Берлина», «За отвагуІІІст.», «За победу над Германией», «За боевые заслуги». Помер у 2008році.

Шкодич Федот Степанович – червоноармієць 68 стрілецького полку, воював у Східній Прусії, Литві Польщі. За роки війни був два рази поранений в голову та бедро, лежав у військовому госпіталі. Нагороджений багатьма медалями, а за те що виніс прапор з поля бою нагороджений орденом «КраснойЗвезды». Додому повернувся інвалідом Великої Вітчизняної війни ІІІ групи, пізніше після операції призначили ІІ групу  інвалідності.

    Командир відділення 953 стрілецького полку кавалер ордена Слави ІІ та ІІІ ст.  Твердий Стах Андрійович, потрапивши в полон до німців,  зумів з товаришами зробити підкоп та втікти. Має багато медалей за бойові заслуги , за хоробрість, пройшов усю війну аж до Берліну, і живим  повернувся у рідне село.

    У 1992 році на території сільської ради було побудовано пам’ятник, з викарбуваними іменами загиблих  в роки Великої Вітчизняної війни односельців.  Кожного року 9 Травня біля пам’ятника проходять святкові урочистості з нагоди дня Перемоги. Приходять сюди положити квіти, ветерани, вдови, школярі та випускники школи, а також інші жителі села, дякуючи загиблим за визволення рідного краю. 

У 1990 році рішенням правління було створено колгосп «Світанок» з центральною садибою у селі Карасин, пізніше реформований в КСП «Світанок».

У 80-х роках минулого століття, за наказом тодішньої влади, було розібрано храм, який простояв близько 200 років. Старожили пам’ятають подробиці тієї атеїстичної акції. Однак карасинці прагнули мати в рідному селі храм. Спочатку під нього відвели колишню колгоспну будівлю. Та в 2004 році вона згоріла. Відтак ініціативна група парафіян на чолі з Петром Шкодичем звернулась до архієпископа Сарненського й Поліського Анатолія за благословенням на спорудження нової церкви, отримала повну підтримку благої справи та почала збір коштів і будівництво святині. Через три роки подвижницької нелегкої праці, старань місцевої християнської громади на місці старого  двохсотлітнього храму виріс новий, що став чудовою окрасою й гордістю села.

   Владика Анатолій вручив почесні грамоти предстоятеля УПЦ блаженнішого митрополита Володимира найактивнішим мирянам за благословенні труди в славу святої православної церкви. Високих церковних нагород удостоєні Анатолій Шкодич, Руслан Куришко, Галина Шкодич, Ніна Тишковець, Галина Яковець, Ганна Шкодич. Безпосереднього  організатора робіт Петра Шкодича нагородили орденом преподобного Нестора Літописця. Йому подякував від імені земляків за підтримку доброї справи отець Пимен, настоятель храму в Києві. Родом з Карасина, священик згадав дитинство й стару церкву в селі, зруйновану атеїстами. А ось тепер діждав відкриття нового величного храму й радіє з усіма односельцями, які спільними зусиллями спорудили святиню для себе та наступних поколінь православних християн.

 Пишається село славними і відомими людьми. Про Галину Макарівну Яковець односельці говорять лише хороше, додаючи, що таких професіоналів своєї справи треба пошукати. Ще б пак, колишня вчителька молодших класів за майже 40 років сумлінної праці в Карасинській ЗОШ навчала азів науки чи не кожного другого мешканця села. 

   Розпочала ж свою трудову діяльність ще в 1968 році, коли випускницю Дубнівського педагогічного училища, Галину Яковець з Марянівки,направили вчителювати в Карасин. Виростили з чоловіком Іваном шістьох дітей: трьох синів і стільки ж доньок. Та найбільшою радістю та втіхою  для теперішньої пенсіонерки є 18 онуків, яким передає свій досвід та любов.

     З давніх часів у всіх регіонах України були свої хранителі пісень. На Західному Поліссі цю почесну місію ось уже впродовж десятиліть виконувала жителька села Карасин - Ганна Куришко.

   Народилася Ганна Куришко 1928 року (померла у березні 2018). Пригадує що ще змалечку полюбила співати. Захоплення передалося від бабусі Наталії Тишковець. Рано втратила батьків, тож виховували її бабуся з дідусем. Вони й справили найбільший вплив на формування музичних здібностей внучки. Нині в репертуарі Ганни Петрівни майже 200 різножанрових пісень. Найефективніше, з дотриманням регіональних особливостей виконання звучать у Ганни Петрівни балади. Шанують співачку і в інших селах району. Адже для участі в народних святах і клубних концертах її запрошували у Велике Вербче, Кричильськ,  Немовичі, Карпилівку, Люхчу, Глушицю.  Виступала на святкових концертах районного і обласного центрів.

   Знаючи стільки пісень, на початку 1990 років Ганна Петрівна запропонувала і створила аматорський вокальний колектив, до складу якого ввійшли 8 жінок і 2 чоловіка. На другому традиційному оглядовому конкурсі в м. Рівне гурту присвоїли звання народного. Згодом додалися звання дипломантів і лауреатів багатьох регіональних конкурсів.  Більше колективу на жаль не існує: більшість учасників відійшли у вічність. Сама ж Ганна Петрівна з роками втратила багато голосових якостей. Співала лише, як вона сама казала, «…в хаті коло печі». А всю свою музичну науку передала своїм онукам. Естафетою  передається в Карасині із покоління в покоління чудова традиція виконання старовинних пісень.

   Тверда Єва Матвіївна  більше 30 років віддала роботі, віддала людям, адже працювала в Карасині  фельдшером-акушером. На даний час Єва Матвіївна – пенсіонерка, та за роки роботи в Карасині заслужила від односельців любов та повагу.

Всім відома в селі вишивальниця, Тамара Чапайло, захоплюється цим ремеслом багато років.

"Хоч і копітка це праця, але приємна, - стверджує рукодільниця. Коли важко на душі, берусь за полотно – й смуток як рукою знімаю. ". Гладдю вишивати навчила мама хрестиком, сусідка – Ганна Яковець. Вражають оригінальністю рушники вишивальниці. Їх найбільше любить гаптувати. Вишиває здебільшого червоними й чорними або голубими й синіми нитками. Майже 20 шедеврів подарувала кумам, друзям, рідним. Творити їх навчила й доньку Світлану, яка самотужки виготовила собі посаг.  Любов до вишивання прищепила їй ще в шкільному віці. Милують око шедеври Тамари Чапайло, й на душі стає легко та радісно.

 

     У різні куточки країни розкидало життя наших працьовитих та талановитих односельців.

   Яковець Петро Іванович – начальник відділу інженерного забезпечення управління інженерного та технічного забезпечення Інженерно-технічного департаменту Адміністрації Державної прикордонної служби України, полковник, м. Київ.

      Тишковець Олена Пилипівна – завідуюча дитячою консультацією міста Костопіль.

       Харковець Іван Павлович – колишній радник голови рівненської облдержадміністрації.

Куришко Пімен Григорович – священник в храмі міста Київ.

Шкодич Петро Іванович – за вагомий внесок у розвиток Православної Церкви, був нагороджений медаллю «15 років Харківського Собору»,  орденом «Володимира Великого ІІІст.», та орденом «Нестора Літописця ІІст.».

      Твердий Микола Кузьмович – займається універсальною адвокатською діяльністю.

      Твердий Леонтій Васильович – закінчив Чорноморське вище військово – морське училище ім. Нахімова.

Твердий Іван Павлович – начальник Південно-Української  гідрогеологічної експедиції Причорноморського ДРГП.

     Але  серцем чуйним і своїми думками вони залишилися з рідним селом. І лише випадає вільна хвилина – линуть, спішать до рідного порогу.

На території ради діє фельдшерсько – акушерський пункт, де кожен житель села отримує медичну допомогу та корисні поради відзавідуючої Мельник Ганни Миколаївни, яка лікує не лише медичними препаратами, а й добрим словом та посмішкою.

  Є два торгові кіоски приватних підприємців Тишковець Галини Іванівни та Твердого Леоніда Михайловича, які працюють на задоволення потреб населення та надають спонсорську допомогу при проведенні свята Нового року і беруть участь у доброчинних акціях.

        Нині у Карасинській ЗОШ  І-ІІст. навчається 80 учнів. Навчально-виховний процес здійснює педагогічний колектив під керівництвом Мельник Михайла Івановича.  

Десятки років функціонує в Карасині клуб, де активно ведуть спортивно-оздоровчу, культурно-освітню роботу. За участю мешканців села весело й цікаво проходять державні свята, День села. На вихідні організовують вечори відпочинку.

В приміщенні сільського клубу знаходиться публічно-шкільна бібліотека. В лютому 2003 року завідуючою призначено Яковець Надію Іванівну. В бібліотеці постійно  діють книжкові виставки, проводяться різні масові заходи: бібліотечні уроки для учнів школи, екскурсії до лісу, конкурси, вікторини, перегляди літератури, презентації видань письменників рідного краю.

    У повоєнні часи  періодику та листи пішки приносили із Стрільська у Карпилівку, там було  відділення зв’язку , а далі також пішки Куришко Микола носив газети в Карасин. Зараз відділення зв’язку  знаходиться в приміщенні сільської ради, де більше десяти років працює завідуючою Шкодич Валентина Микитівна. Віддана своїй справі, доброзичлива, завжди з посмішкою на обличчі обслуговує своїх відвідувачів, яким пропонує не лише періодику, а й товари першої необхідності.

У Карасині є п’ять  вулиць Сарненська, Центральна, Нова, Миру та Колгоспна, але ці назви   селяни майже не озвучують, адже кожна вулиця має свою назву про походження якої можуть розповісти старожили села. Вулиця Центральна розділена на дві: «Забрудську гору» та «Новинку». Перед величенькою піщаною горою протікала невеличка річечка-бродок звідси й назва вулиці. А на першу побудовану хатину по другу сторону бродка казали «новенька». Вулиця будувалася і «новенька» стала і залишилась Новинкою і по теперішній час. Центральна не змінила своєї назви лише в центрі села, а за будиночком вчителів це вже «Шкодічовконець». Адже колись на цій вулиці будувалися члени великої родини з прізвищем Шкодич, і хоч зараз  там проживають  Нечаї, Тверді, Куришки, Тишковці інакше як «Шкодічовконець» на цю вулицю ніхто не скаже.  Вулиця Колгоспна – «Могилецьке», в кінці вулиці знаходиться сільське кладовище звідси й назва. В кінці вулиці Миру протікали аж дві невеличкі річечки, і коли траплявся мокрий рік селянам була ну просто біда. Річечки виходили з берегів заливаючи та гноячи селянські поля та обійстя. Зараз і сліду не лишилося від річок, але вулиця назавжди лишилася «Погноями». На другому кінці вулиці Миру  росли колись такі корчі-деркачі, що інакше як «Деркачувська » її і не назвеш. І тільки Нова вулиця так і лишилася Новою.

   Населений пункт займає площу 146,7 га,  землі сільської ради займають 14253га. Населення 560 чоловік, господарств 200.

   З 2005 року частина земель Карасинської сільської ради (7983га) входять до Рівненського природного заповідника.

 

Туристичні об'єкти села: урочище “Майонток”, дуб-довгожитель, болото “Каніне”, церква в ім’я святого Василія Великого, урочище “Партизанська шия”, заказник місцевого значення в урочищі “Озерце” з озером “Динамо”.

Відстань до м.Рівне – 120 км.

Відстань до м.Сарни – 35 км.

 

Туристичний маршрут нашим селом розпочинається за 6 км від Карасина біля містка через р.Лисницю. Майже відразу за ним можна побачити односторонню алею з насаджених ялин і декількох каштанів. Праворуч від них видніється фундамент житлового будинку та бараку, а поруч – застарілий фруктовий сад. Тут колись був фільварок. З розповіді старожилів Карпилівки та Карасина відомо, що пан цього фільварку Гавронський мав солідну лісову дачу, великий сінокіс з осушувальною системою, ставки для розведення риби, а також цегельний завод. Правда, сам пан роз’їжджав по світу, а керувала всім зла і мстива пані. Починаючи з цієї місцини і аж до самого Карасина, по праву сторону дороги утворились болота, які зайняли бобри.

Недоїжджаючи до села, за 1 км від в’їзду знаходиться місточок, по праву сторону від якого є ґрунтова дорога. Проходимо нею 1 км і наближаємось до дуба-довгожителя (18 ст.). Його стовбур могли обхопити лише 9 чоловік, але 15 років тому в нього вдарила блискавка, яка дуже пошкодила дерево. В цій місцині є багато ліщини і журавлини. Біля дуба знаходиться болото „Каніне”, на яке щовесни прилітає перша популяція сірих журавлів. Люди в селі говорять: “Якщо чути клекіт журавлів з болота, то прийшла весна”. Їх курликання чути аж у селі. Місцеві жителі говорять “канюкають журавлі”, звідси й назва болота – Каніне.

  Обійшовши болото, переходимо місток та виходимо на ґрунтову дорогу, що веде у с.Карасин. Потрапивши в село, проходимо повз магазин, сільський клуб і наближаємось до місця, де колись стояла церква святого Василія Великого. Вона була побудована з дозволу колишнього архієпископа Волинського Агафенгела в 1875 році на кошти парафіян. Церква була приписана до парафії с.Карпилівка, що знаходилась на відстані 15 верст. Вона була побудована без єдиного цвяха. Церква пережила Першу та Другу світові війни, але в 1981 році за часів радянської влади її знищили. Зараз на цьому місці збудована нова церква, яка освячена в листопаді 2009 року.

Від церкви йдемо на схід до виходу із села, проходимо поле і потрапляємо на урочище “Острів”, де невисокі пагорби в лісі оточені болотами, звідки й назва “Острів”. Далі, за 3 км від нього, знаходиться урочище “Партизанська шия”. Під час Другої світової війни тут базувалося з’єднання Сабурова, який на той час керував партизанським рухом. Саме в цьому урочищі розміщувався партизанський штаб і шпиталь. Партизани мали свою вузеньку дорогу відому лише їм, тому урочище названо “Партизанська шия”. На даний час тут знаходяться залишки партизанської землянки. В 70-х рр. тут висадили алею ялин і поставили пам’ятник загиблим партизанам.

За 6 км від урочища колись проходила вузькоколійка, по якій возили ліс і цеглу від пана Гавронського до станції Страшево і Клесів, у 30-х рр. її розібрали.

Повертаємось назад до урочища “Острів” і йдемо направо лісовою дорогою 2,5 км до урочища “Колошви”. Колись тут росла сосна, знизу в якої було два стовбури, які на висоті 2,5 м зрослися в один, тому урочище і називають “Колошви”. Під час лісової пожежі 1993 р. сосна обгоріла, засохла і через декілька років впала.

Рухаємось далі 400 м до урочища “Восьмьорка” (дороги розташовані у вигляді цифри вісім). Тут знаходиться так звана “Траса” (вузькоколійка), спроектована поляками в 1939 р., по якій повинен був рухатись бронепоїзд, але будівництво так і залишилося не завершене. Навколо “Траси” ростуть гриби та ягоди.

Повертаємо ліворуч і відразу розпочинається урочище “Густе”. Раніше тут був красивий густий ліс, нині вирізаний. Проходимо вперед по “Трасі” до урочища “Зелене”, красивої зеленої місцини.

 Повертаємось до урочища “Восьмьорка” і по “Трасі” в праву сторону рухаємось 6 км до озера “Сомине”. В цих лісах дуже багато боліт з в’юнами, карасями, бобрами. В лісі багато диких кабанів, лосів, вовків. В озеро “Сомине” впадає р.Льва, по якій в озеро запливає багато сомів, звідси й пішла його назва.

Площа озера “Сомине” майже 60 га. Максимальна глибина становить 13 м, дно в ньому піщане. Весь комплекс “Сомине”, прилеглий до однойменного озера, складається з великої кількості урочищ. Найбільшими з них є урочища “Кремінне – Сехівське”, “Любахівське”, а також урочище “Баньки”. Про болотний масив “Сомино” Ви можете дізнатись у розділі Рівненський природний заповідник.

Повертаємось назад в село, проходимо повз церкву і рухаємось до початку села. Недоходячи 100 м, звертаємо вправо на ґрунтову дорогу, яка веде до урочища „Озерце”. По обидві сторони дороги можна побачити сліди бойових дій у вигляді „воронок” (вирв), утворених від бомб, скинутих німецькими літаками. Подолавши 4,5 км, потрапляємо на природоохоронну територію – заказник місцевого значення – урочище “Озерце”. Тут знаходиться озеро «Динамо» (12 га). Легенда розповідає, що свого часу один селянин серед лісу мав нивку. Він орав її в суботу перед Великоднем, але не встиг доорати її за день і вирішив доорати ввечері. Чоловік провалився під землю разом з волами, а на місці нивки стало озеро. Люди говорять, що і зараз у ніч перед Пасхою чути як селянин поганяє волів. Озеро володіє лікувальними властивостями, адже має великий вміст гліцерину. На цій рекреаційній території знаходиться будинок відпочинку, альтанки, можна користуватися човнами. За документами озеро має назву «Динамо», а місцеві жителі називають його «Озерце». Похід завершується. Від озера „Озерце” є ґрунтова дорога, що пересікається з шосейною Карасин – Карпилівка.

 

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь